КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗА КК УРСР.
| 19.01.2013, 15:27 | |
КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ ЗА КК УРСР. Проблеми злочинності неповнолітніх завжди були і є актуальними та привертають до себе постійну увагу. Вчинення злочину та відповідальність за нього неповнолітньою особою законодавець пов’язує з віком особи (її фізіологією). Кримінальне провадження щодо неповнолітніх виділено в окрему главу Кримінального процесуального кодексу України (глава 38) а в Кримінальному кодексі України передбачений окремий розділ «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх». За сучасних умов розвитку суспільства визнається, що для неповнолітніх злочинців недостатнім є застосування лише педагогічних, адміністративних, цивільно-правових заходів. Нажаль, у деяких випадках держава змушена притягувати їх до кримінальної відповідальності. Чинне законодавство передбачає, що кримінальній відповідальності та покаранню підлягають особи, яким до скоєння злочину виповнилось 16 років (ст. 22 КК України). Лише за деякі злочини, спеціально вказані в законі, кримінальна відповідальність може настати з 14 років. Нижче розглянемо особливості кримінальної відповідальності осіб відповідно до Кримінального кодексу УРСР 1960 року (далі КК УРСР). Найбільш поширеними злочинами (1975-1980 роках), які вчиняються не¬повнолітніми (віком від 14 до 18 років) були крадіжка, грабіж, хуліганство, побої, умисні тілесні ушкодження, зґвалтування. При встановленні відповідальності непов¬нолітніх за вчинені ними злочини і при застосуванні до них каральних і виховних заходів враховувалися їх віко¬ві особливості, обумовлені їх розвитком. Кримінальній відповідальності відповідно до статті 10 КК УРСР підлягали особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. За окремі злочини (вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство, умисне знищення або пошкодження майна, що спричи¬нило тяжкі наслідки, а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда) кримінальна від¬повідальність наставала з 14 років (частина 2 статті 10 КК УРСР). Особи, які вчиняли заборонене кримінальним зако¬ном діяння у віці до 14 років, а також особи у віці від 14 до 16 років, які вчиняли суспільно небезпечні діяння, не названі в частині 2 статті 10 КК УРСР, не могли бу¬ти притягнуті до кримінальної відповідальності. До та¬ких осіб районні (міські) комісії в справах неповноліт¬ніх застосовували різні заходи впливу, передбачені стат¬тею 18 Положення про комісії в справах неповнолітніх Української РСР. Так, підлітки віком від 11 до 14 років, які вчинили серйозне правопорушення, за рішенням ко¬місії могли направлятися в спеціальні школи Міністер¬ства освіти. Вік, з якого наставала відповідальність за вчинений зло¬чин, вираховувався з моменту вчинення злочину. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. При вста¬новленні віку підсудного судовою медичною експертизою днем його народження вважається останній день того року, який назвали експерти, а при визначенні віку мі¬німальним і максимальним числом років суд виходив з передбаченого експертизою мінімального віку такої особи. Відповідно до статті 46і КК УРСР при призначенні покарання неповнолітньому, який вперше засуджується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд вправі (враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, особи винного та інших обставин, а також можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства) відстрочити йому виконання ви¬року на строк від 6 місяців до 2-х років. При вчиненні злочину, який не являв собою великої суспільної небезпеки, суд, прокурор, а також слідчий за згодою прокурора мав право відповідно до статті 51 КК УРСР закрити кримінальну справу щодо неповнолітнього, виправлення і перевиховання якого можливе без застосування кримінального покарання, і направити мате¬ріали цієї справи на розгляд комісії в справах неповно¬літніх для застосування заходів виховного характеру. Пленум Верховного Суду СРСР в постанові № 16 від 3-го грудня 1976 року вказав, що суди не повинні засто¬совувати заходи кримінального покарання до неповно¬літніх за окремі незначні правопорушення, які мають характер дитячих пустощів, а також за крадіжки у бать¬ків та інших членів сім'ї, які разом з ними проживають, якщо самі потерпілі не зверталися до відповідних органів з проханням про притягнення підлітків до криміналь¬ної відповідальності. При визначенні покарання особі, яка не досягла до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, строк по¬збавлення волі не міг перевищувати десяти років. Та¬кі особи утримувалися, як правило, у виховно-трудових колоніях до досягнення ними повноліття. По досягненні повноліття вони, за ухвалою суду, переводилися для подаль¬шого відбування покарання у виправно-трудові колонії. Відповідно до статті 53 КК УРСР до неповнолітніх, засуджених до, позбавлення волі або виправних робіт, могло бути застосовано умовно-дострокове звільнення від покарання або заміна не відбутої частини покарання більш м'яким покаранням, в одних випадках - після фактичного відбуття ними не менше третини призначе¬ного строку покарання, в інших - після фактичного відбуття не менше половини строку, а до осіб, які вчинили тяжкі злочини - після фактичного відбуття не менше двох третин призначеного строку покарання. Слід констатувати, що суспільство весь час відноситься з особливою увагою до неповнолітніх. Особливу увагу приділяє неповнолітнім які вчинили злочини і законодавець. Використані джерела: 1. Кримінальний кодекс УРСР від 28 грудня 1960 р. Київ. – Видавництво політичної літератури України. - 1972. – 216 с. 2. Постанови Пленуму Верховного Суду СРСР 1975-1980 роки. Київ. – Видавництво політичної літератури України. – 1980. – 462 с. 3. Сборник постановлений Пленума Верховного Суда СССР 1924-1977-гг., ч. 2. М., 1978. - 305 с. | |
| Категория: Право | |
| Просмотров: 2997 | Загрузок: 0 | |
| Всего комментариев: 0 | |