МІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РОБОЧОЇ СИЛИ В СВІТІ: ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД
[ Скачать с сервера (142.0 Kb) ]08.07.2013, 12:53
УДК 331. 556

МІГРАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ РОБОЧОЇ СИЛИ В СВІТІ: ІСТОРИЧНИЙ ОГЛЯД

Красновський В.Б, Кравчук Ю.Б.

Термін міграція, в перекладі означає переміщення, пересування, переселення. Міграція, як ніякий інший процес, відбувається одночасно в часі й просторі, у цьому її важлива відмінність від інших демографічних процесів. Міжнародна міграція охоплює увесь світ – як його розвинуту частину, так і відсталу периферію. За оцінками ООН серед усіх зовнішніх мігрантів практичну половину становлять працівники-мігранти.
Міграція робочої сили - це переміщення працездатного населення, що викликається причинами економічного характеру. Якщо таке переміщення переходить національні межі, то міграція робочої сили є міжнародною. Міграція робочої сили відбиває процес перерозподілу трудових ресурсів між національними економіками.
Міжнародна міграція робочої сили ґрунтується на можливостях, умовах і прагненні працездатного економічно активного населення працювати у будь-якому регіоні, країнах світового співтовариства з метою задоволення своїх життєвих потреб.
Основними причинами, які зумовлюють міжнародну міграцію робочої сили є наступні:
• незадовільні економічні умови життя працездатного населення в країнах еміграції (низький рівень заробітної плати, безробіття, низький життєвий рівень, зубожіння і т.д.);
• стабільний порівняно високий рівень зарплати в основних імміграційних центрах (США, Західна Європа);
• порівняно вищий технічний рівень умов праці в країнах імміграції;
• соціальні умови для більш повної реалізації своїх можливостей у країнах імміграції;
• природні катаклізми в країнах еміграції і вищий рівень охорони навколишнього середовища в країнах імміграції;
• політичні, релігійні, військові, національні, культурні причини.
Історично явище міграції робочої сили є необхідним та природним атрибутом міжнародних відносин, спільного існування різних народів, етнічних і соціальних груп населення, країн. Вільне або примусове переміщення значних мас людей відбувалося завжди – настільки, наскільки «вистачає» історичної пам’яті людства. Серед причин, що впливають на міграцію, вирізняють неекономічні та економічні. До першої групи включаються політико - правові, релігійні,етнічні (з’єднання сімей і переїзд на історичну батьківщину), екологічні, освітньо-культурні,психологічні чинники. До економічних факторів слід віднести насамперед наявність країн із різним рівнем соціально-економічного розвитку, що викликає переміщення робочої сили з бідних країн до країн з високим рівнем життя; стан національного ринку праці й тенденції його розвитку; структурну перебудову економіки, яка супроводжується зростанням потреб у робітниках високої кваліфікації, з одного боку, та наявністю структурного безробіття, з іншого; зростання масштабів міграції капіталу, функціонування ТНК, спільних підприємств тощо. Огляд чисельних наукових праць, присвячених міжнародній міграції робочої сили, дозволяє стверджувати, що посилення міграційного руху переважно відбувається під впливом економічних факторів. Визначаючи причини світової міграції слід розрізняти необхідні та достатні умови її здійснення. Економічні чинники створюють необхідні умови, однак самі по собі вони не можуть вважатися достатніми умовами трудової міграції. Це означає, що при наявності економічних чинників, міграція може й не відбутися доти, доки певна подія в особистому житті не прискорить її і не стане поштовхом до руху. Отже, домінуюча роль належить економічним чинникам, які діють у взаємозв’язку й взаємозалежності з іншими факторами.
Україна у всі історичні періоди відзначалася значним переміщенням людей як по її території, так і за її межі. Але якщо у часи Київської Русі мігрували переважно ремісники, купці та воїни, то вже після її розпаду посилились як внутрішні, так і зовнішні міграції. Вони були зумовлені як політичними (втікачі від татаро-монгольської навали, бранці), так і соціально-економічними (переселення ремісників та будівничих на землі Московії) причинами. Особливо вони посилились у XVII-XVIII ст., коли українських козаків та селян примусово вивозили у північні регіони Росії для розбудови міст, військових та господарських об’єктів..
Перебування України у складі різних імперій (Російської, Австро-Угорської, Османської), Польщі зумовило в різні часи міграцію трудового населення з України у різні кінці цих імперій. Українське населення було джерелом дешевої робочої сили і складником війська цих імперій. Це вплинуло на основні напрями міграційних потоків населення з різних частин України.
Міграції населення значно посилилися у XIX ст., особливо після знищення панщини в Австро-Угорщині (1848 р.) та кріпосного права в Росії (1861 р.). До цього часу, за даними В. Кубійовича, за межами української етнічної території проживало понад 1 млн. українців. Інтенсивний або масовий міграційний рух людей із Наддніпрянщини та західноукраїнських земель був характерним для кінця ХІХ – початку ХХ ст. Основними його причинами були: аграрне перенаселення та майнове розшарування селянства, незначна урбанізація та індустріалізація, небажання селян селитися у містах та ін. Велика кількість незаможних селян із східної частини України їдуть в пошуках вільних земель – спочатку на Північний Кавказ, Поволжя і Урал, а пізніше – в Сибір, Казахстан, Далекий Схід. Вони селяться у тих районах Росії, в яких є подібні умови для життя та сільськогосподарського виробництва, як на їхній батьківщині.
Освоєння колись неозорих просторів Російської імперії супроводжувалося масовими переселеннями українців за межі України. За 1891-1900 роки переселенці з України становили 36 % усіх внутрішніх мігрантів імперії, у 1901-1910 роках їхня частка зросла до 49% і досягла 60% у роки перед Першою світовою війною. За період з 1896 по 1914 рік з 9-ти українських губерній за Урал переселилися 1,6 млн. осіб. З них 23% виїхали з Полтавщини, 17% - з Чернігівщини, 12% - з Київщини, 9% - з Херсонщини, 7% - з Таврії, 4, 5% - з Поділля, 4% - з Волині. Еміграція українців на Далекий Схід була також пов’язана із будівництвом Транссибірської магістралі в останній чверті ХІХ ст.
Складні економічні умови (аграрне перенаселення, безземелля, непосильні податки, соціальний та національний гніт) в кінці ХІХ ст. та на початку ХХ ст. зумовили еміграцію селян із західного регіону України – Галичини, Буковини, Закарпаття. Місцеве населення масово емігрувало як до Європи (Румунія, Данія, Швеція, Франція, Велика Британія, Португалія), так і значним числом на Американський континент (США, Канада, Бразилія, Аргентина). До Першої світової війни з цього регіону виїхало до 800 тис. чол. Паралельно йшов зворотній процес – західноукраїнські землі інтенсивно заселяли поляки. Так, їх чисельність в Галичині за перше десятиріччя ХХ ст. зросла на 19,4%, а чисельність українців - лише на 8,9%.
Особливої уваги заслуговує еміграція до Канади. Українські селяни були захоплені її землями та можливостями для розвитку сільського господарства. Така перспектива заохотила багатьох селян до переселення, переважно з західної України. У українській літературі зображенням цього процесу стала новела українського письменника Василя Стефаника «Камінний хрест»1899 року. З перших рядків новели читач знайомиться з головним персонажем — селянином Іваном Дідухом, з його злиденним господарством. У спадок від батьків залишився йому лише маленький клаптик землі. Тяжко працював Іван усе життя. Убоге господарство Івана не могло забезпечити його сім’ю. Рятуючи своїх дітей від наймитської долі, він шукає порятунку за океаном — в Канаді. З болем в душі покидає Іван Дідух свою землю. З тонким проникненням у найглибші тайники психології селянина малює письменник всі ті суперечливі почуття, які переживає він, їдучи в далекий край, весь той страх перед невідомим, який досягає свого найбільшого піднесення в картині прощання селянина зі своїм шматком землі. Новела «Камінний хрест» є великим за психологічним проникненням і душевною силою твором української літератури, одним з перших, присвячених стражданням і тяготам українців-емігрантів. Твір мав значний вплив на українських літераторів і громадськість початку ХХ століття.
Після Першої світової війни та встановлення радянської влади на більшій частині України посилюються міграції населення з політичних мотивів. Поразка національно-визвольної боротьби в Україні 1917-1920рр. породила хвилю політичної еміграції. Виїжджають з УРСР політичні та військові діячі УНР, багато представників української науки та культури та ін. Із входженням УРСР до складу СРСР у ній посилюються примусові міграції. Це, передусім, т.з. “куркулі” – заможні селяни, яких понад 1 млн. осіб було вивезено в процесі колективізації за межі України – на освоєння сибірських і північноросійських просторів. Туди само було заслано також багато українських інтелігентів, яких було звинувачено сталінським режимом у шкідництві, контреволюційній діяльності, шпигунстві та ще всіляких неіснуючих гріхах (тільки за 1934-1937 рр. ув’язнено 465 тис. осіб).
До катастрофічних демографічних втрат призвів голодомор 1932-1933 рр., що спричинив повальну смертність населення, особливо дітей та людей похилого віку. Загнані у глухий кут, селяни кидали домівки й намагалися дістатися до міст, або намагалися тікати за кордон.
Радянська індустріалізація країни супроводжувалася бурхливим розвитком міст. У 1926-1939 рр. кількість міських жителів України, передусім за рахунок селян, подвоїлась. Масові переїзди населення із сіл до міст призводили до ломки їхньої психології, способу життя, втрати усталених традицій. З одного боку у містах з’являлися можливості до розвитку працездатного населення, а з іншого боку занепадало українське село.
Масові розстріли та еміграція досвідчених воєнних кадрів призвели до того, що Червона Армія на початковому етапі Другої Світової війни знаходилась у край-тяжкому становищі. Коли стало зрозуміло, що не вдасться захистити українські землі після першого наступу ворога, Радянським керівництвом був розроблений план евакуації українських підприємств у східні частини СРСР. Виконуючи цю директиву, захищаючи життя і свободу своєї Вітчизни, український народ разом з іншими народами СРСР вніс значний вклад в розгром гітлерівської Німеччини. Зокрема у створення матеріально-технічного фундаменту перемоги, в трудове подвижництво. Вже у 1941 році разом з евакуацією 550 підприємств з України на схід виїхали 3,5 млн. громадян республіки. Вони включилися в роботу оборонних підприємств, наукових установ, сільськогосподарське виробництво в РСФСР, Казахстані, Узбекистані, Киргизії, Таджикистані, Туркменії та інших союзних республіках. Було зібрано багато металевого брухту, коштів на будівництво танкових колон, літаків, теплих речей для фронту, тощо. Тільки у фонд оборони українці зібрали близько 2 млрд.крб.
Значний вклад у зміцнення боєздатності Червоної Армії внесли вчені, що працювали в евакуйованих установах. Завдяки запровадженню на танкових заводах Уралу швидкого автоматичного зварювання, запропонованого колективом інституту електрозварювання під керівництвом академіка Є.Патона, значно зросло виробництво найкращих на той час танків Т-34 та КВ, інших видів бойової техніки. Але після війни до України повернулася лише невелика частина евакуйованих. Також не повернулися до України визволені з полону українці у Європі, і після поразки Німеччини більшість залишилася там жити.
Із початку 60-х років ХХ ст. Україна знову стає державою значної еміграції молоді. Внаслідок організованих наборів молодь їде на величезні промислові новобудови Радянського Союзу, на освоєння цілинних земель Сибіру і Казахстану. Цей процес трошки сповільнився у 70-90-і роки, але продовжувався аж до здобуття Україною незалежності. Переважна більшість міграцій на цей час – соціально-економічні, якщо не рахувати виїзду за кордон людей, які переслідувались владою, та євреїв.
Сучасна міграція набула тимчасового характеру: мігранти здебільшого мають намір по закінченні певного строку повернутися на батьківщину. Таким чином, істотною рисою сучасної міжнародної трудової міграції є ротаційний характер. Дослідники цієї проблеми відмічають, що ротація буває прискореною і уповільненою. У прискорену (до 3 років) потрапляє вся завербована і ретельно відібрана іноземна робоча сила, уповільнена - триває довше і охоплює працівників, відібраних уже в процесі виробництва. На їхню частку, як правило, припадає не більше як 30 % усієї чисельності працівників-мігрантів.
Для України, після проголошення її незалежності, характерні як постійна, так і тимчасова форми міждержавної міграції, серед яких переважає остання форма (заробітчанство). У 2004 році міждержавна міграція в Україні мала такий вигляд: прибуло – 38567 осіб, вибуло – 46182 осіб.
За нинішніх темпів розвитку торгівлі та міграції інвестицій навряд чи вдасться забезпечити зайнятість великої кількості нових робітників у території країн, де народилися. Глобалізація сприяє переміщенню висококваліфікованих робітників у промислово розвинуті країни. Як уже зазначалось, спільною рисою, притаманною абсолютній більшості країн є збільшення у складі іммігрантів кваліфікованих спеціалістів. Головний мотив переміщення таких спеціалістів – збільшення доходів і кар’єрне зростання, можливість застосування своїх знань та здібностей. Основними причинами цього є, безумовно, економічні: низький рівень заробітної плати науковців сприяє еміграції талановитих, перспективних фахівців до розвинутих країн Європи (Німеччина, Великобританія, Австрія) та у США. Дані виїзду фахівців науковців свідчать, що для України найбільш сприятливий клімат при виїзді до США та інших розвинених країн. Однак, ситуація з еміграцією науковців у ХХI ст. значно загальмувалась,а, отже, внутрішній соціально-економічний стан країни поступово, надто повільно, але ж покращується. Вважаємо, що така позитивна динаміка збережеться й надалі. Процес еміграції наукових працівників вищої кваліфікації набув відчутних масштабів. Задля призупинення цього процесу, держава повинна повернутися обличчям до розвитку науки, підвищити її фінансування, обрати інноваційно-інвестиційний шлях економічного зростання.
Нині Україна на європейському та світовому ринку праці переважно виступає як держава-експортер робочої сили, хоча відмічається тенденція до зростання числа іноземних громадян, які працюють в Україні. Як стверджують окремі науковці, чисельність останніх приблизно в 10 разів менша, ніж українців, які працюють за кордоном. У Європі більшість українців працює в Італії (приблизно 500 тис.), Чехії та Португалії (данні на 2010 рік). У світі – в США, Канаді та Австралії.
За часів незалежності формування ринкових методів господарювання відбувалося в умовах гострих кризових явищ в економічному, соціальному й політичному житті. Ринкова трансформація економіки України здійснюється вкрай не послідовно і безсистемно, що призвело до зростання негативних явищ, поглиблення господарського хаосу. Внаслідок постійного відбору фахівців шляхом їх виїзду до Москви та на Захід, Україна поступово втрачає науковців, фахівців високої кваліфікації, а це ще більше ускладнює подолання складнощів трансформаційного періоду. Зростання відкритості українського суспільства за часів незалежності неминуче призводить до все більшого втягнення України в міжнародні міграційні процеси.
Сьогодні процес еміграції населення з України пояснюється такими причинами:
• структурна перебудова економіки і нестабільна ситуація на внутрішньому ринку праці, як наслідок економічних перетворень та змін;
• велика різниця в умовах життя і рівнях заробітної плати в Україні та країнах Заходу ;
• відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних людей;
• недостатній рівень безпеки громадян (як правової, так і економічної); не захищеність прав власності;
• економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї.
Аналіз причин сучасної еміграції з України показує, що вона характеризується двома основними чинниками. З одного боку, це елементарний пошук роботи з метою забезпечення себе й родини засобами для життя, а, з іншого, - пошук гарантованої можливості самореалізації. За сучасних умов співвідношення цих факторів весь час змінюється з незначною перевагою одної над іншою. Це й недивно в умовах розвитку інформаційно-технологічної революції, значної швидкості поширення знань.
Окремі науковці стверджують, що міжнародна міграція робочої сили для України нині має переважно негативні наслідки: масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, негативно впливає на трудовий потенціал країни та її регіони, знижується інтелектуальний потенціал країни (водночас національна економіка втрачає наймобільнішу і, зазвичай, найконкурентоспроможнішу частину трудового потенціалу, оскільки з метою працевлаштування за кордон виїжджають, в основному, молоді люди з досить високим рівнем освіти, внаслідок чого відбувається зміна структури трудових ресурсів); еміграція, зазвичай, супроводжується вимушеним розривом, хоч не рідко й не остаточним, сімейних зв'язків, їх послаблення. Хоча не заперечуючи окремих негативних аспектів міжнародної міграції робочої сили, вона все ж таки на даному етапі має більше позитивних результатів, оскільки:
• хоч це явище є соціальним лихом, але воно долає ще більше лихо – високий рівень безробіття, який далеко перейшов межі природного рівня безробіття в регіоні;
• значну частину зарплати емігранти переказують або перевозять на батьківщину, що поповнює валютний фонд країни та забезпечує достатній прожитковий рівень для їхніх сімей (якщо від 1 млн. емігрантів за місяць надійде 200 дол. від кожного, то в цілому це становитиме 200 млн. дол. та 1,2 млрд. дол. за 6 місяців, тобто ця сума більша від одноразового кредиту для України від міжнародних фінансових організацій);
• грошові перекази працівниками-мігрантами іноземної валюти в Україну сприяють розширенню торгівлі товарами, в тому числі й вітчизняного виробництва. Частина емігрантів після повернення з-за кордону вкладає зароблені кошти в організацію бізнесу, виробництва, що певною мірою сприяє формуванню ринкових відносин.
Крім цього, частина емігрантів отримує за кордоном освіту, професійну підготовку, досвід роботи, що також є позитивним моментом для країни-донора робочої сили. Отже, міжнародна міграція робочої сили є складним і масштабним явищем, яке викликає неоднозначні результати: ліквідуючи дефіцит робочої сили в деяких галузях і регіонах, вона загострює конкуренцію на ринку праці; даючи можливість отримання надприбутків, створює додатковий тиск на соціальну сферу країн-реципієнтів (країн, в які спрямовані потоки робочої сили). Еміграція, з одного боку, відкриває можливості для взаємозбагачення культур, а з іншого – створює проблему збереження національної самобутності як іммігрантів, так і місцевого населення. У країнах-донорах робочої сили трудова еміграція сприяє вирішенню проблеми безробіття і, водночас, призводить до втрати якісно кращої національної робочої сили.
Категория: Экономика | Добавил: YuliyaKravchuk | Теги: МІГРАЦІЯ, РОБОЧА СИЛА
Просмотров: 2685 | Загрузок: 169
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]